14:26
Коли школа стає життям . . . 90 років зо дня народження

Школа моя величава

 

 

Вікнами дивиться в світ,

 

 

Наче в букет пов’язала

 

 

Мрії окрилених літ ...

 

М. Сингаївський

 

Школа, як планета, народжується із нечіткої туманності... У безкінечності починається і закінчується безкінечністю. Поколіннями створюється країна дитинства. Школа, як планета, народжується, щоб світліше став Всесвіт...

Учительська професія – це людинознавство, постійне, що не припиняється, проникненням в складний духовний світ людини. Чудова риса – постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, творити, пізнавати, навчати – і все це риси справжнього Учителя. А якщо людина і учитель, і директор?

Людині властиво мріяти, директор мріє про школу – найкращу, сучасну.

... А про працю вчителя мріяла з дитинства. Її вчительська доля, здається була визначена від самого народження (15 листопада 1927 року). Дівчинку яка народилась в Курській області, назвали на честь місцевої вчительки – Лідії Василівни, найбільш шанованої людини, з якою віталися ледь не за версту. Малою часто уявляла себе дорослою і обов’язково серед дітей, яким вона розповідала багато цікавого. Коли закінчила школу, не стала розмірковувати, ким бути. Обрана нею дорога привела до Одеського державного педагогічного інституту. Під час навчання на другому курсі одружилася і переїхала до Херсона.

Дівчина перевелась до Херсонського педагогічного інституту, який закінчила 1949 році, і одержала можливість викладати російську мову та літературу. Давня мрія здійснилася ...

1963рік. Відкриває двері для своїх перших учнів Херсонська школа № 36. Переживає і хвилюється її директор Обідіна Лідія Василівна.

У школі № 36 було введено кабінетну систему – все робилося власними силами, руками учителів, батьків і шефів.

Кабінет фізики оснащено спеціальним робочим місцем – окремими кабінетами з портативними телевізорами, на екрані яких висвітлювалося індивідуальне завдання для учнів.

Кабінет астрономії мав справжній нанесений купол для дослідження зоряного неба.

Поруч із кабінетом біології створено оранжерею зі скляною стелею, де самі учні доглядали за рослинами.

Допомагали школі – Херсонським консервним комбінатом.

У школі було створено чотири музеї : історії школи, космонавтики (зі штучним виконанням макетів космічних кораблів, один із яких і зараз експонується в Японії), музей Леніна і музей партизанської слави. Одна із дружин школи носила звання розвідника Кузнєцова, вела переписку з партизанами Чернігово – Волинського об’єднання, яким колись командував легендарний Олексій Федоров. У школі часто проходили всесоюзні збори, семінари, побувало дуже багато знаменитих гостей, зокрема перші особи республіки: міністр освіти і перший секретар ЦК компартії України Володимир Щербицький. До його візиту восени 1971 року готувалися особливо відповідально. Достатньо було одного незадоволеного слова керівника такого рангу, щоб викреслити все, навіть найвищі досягнення. Тому колектив школи і сама Лідія Василівна з особливим хвилюванням очікувала, що скаже про школу Володимир Васильович, чи сподобалася вона йому. Йому сподобалась! „Це школа майбутнього”, - сказав високий гість після того, як проник в тонкощі навчального процесу, оглянув кабінети, поспілкувався з педагогами. І пообіцяв виділити кошти на добудову нового приміщення. Обіцянку свою дотримав.

Після цього про Херсонську школу №36 заговорили ще голосніше – знімали фільм, писали в газетах.

Згадуючи свої роки в школі, Лідія Василівна визнавала, що там залишилося все її життя, не було ні дому, ні сім’ї, не пам’ятає нічого крім роботи.

 

 

Наполегливо вдосконалювала свої знання, бо вже збагнула, що вчитель – завжди учень. І хоч нелегко було спочатку, зате поступово, крок за кроком, набувала досвіду, а з ним прийшла і педагогічна майстерність. Лідія Василівна ніяк не була схожа на „керівну даму”, стримана, лагідна, небагатослівна, розмовляла тихо, не повчала, а швидше радила, пропонувала. Довіра, заохочення, підтримка були основними інструментами впливу на підлеглих. Такою ж була і в стосунках зі школярами: ввічливою, терплячою, спокійною. Зарозумілих „ставила на місце”, але без приниження, невпевнених у своїх знаннях підбадьорювала, вселяла віру у майбутній успіх. Аналізуючи уроки вчителів, завжди починала з позитивних моментів, а говорячи про недоліки, не ганила, а пропонувала способи їх подолання.

Ніколи не плазувала перед керівництвом, завжди трималася з гідністю. Вона цілком земна людина зі своїми достоїнствами і слабкостями. Лідії Василівні притаманна так необхідна кожному педагогові риса – шанобливе ставлення до людини – чи то колеги, учня. У кожному, з ким вона спілкувалася, знаходила щось цікаве, значне, чого інколи співбесідник і сам не знав, і він ніби підростав внутрішньо, переоцінював свої можливості. Багатьом вона давала поради, аналізувала їхню працю, бо змістом усього її життя була наполеглива праця.

Великий педагог В.О.Сухомлинський писав, що з любові до вчителя починається любов до предмета. Це справді так, бо Лідію Василівну любили школярі, любили її уроки, чекали на них, бо вчителька уміла сіяти в їхніх серцях зерна доброти, творчого неспокою, людяності та щирості. А посіяні зерна проростають добрими сходами.

Найбільшої похвали заслуговує Лідія Василівна у її керівній справі, будучи на посаді директора школи.

Протягом 23 років школа займала перші місця, два рази ІІ місце у соціалістичному змаганні серед шкіл міста. П’ять раз демонструвала свої успіхи на ВДНГ. Нагороджена дипломом першого ступеня ВДНГ. У 1979-1980 навчальному році стала однією із перших в області, котрій присвоєно звання зразкової школи. Досвід роботи школи з ідейно-патріотичного виховання вивчався і схвалювався колегією Міністерства освіти і рекомендувався школам країни як передовий досвід. На базі школи проходили семінари керівних кадрів, учителів області, міста, району.

Широко відома особистість Лідії Василівни, директора і творця „школи майбутнього”. Завдяки наполегливій повсякденній праці вона має звання заслуженого вчителя України і дванадцять нагород за свою працю, в тому числі орден Леніна, орден Трудового Червоного Прапора, медалі „За трудовое отличие”, „А.С.Макаренко”, почесну грамоту Верховної Ради України.

Енергійним і розважливим педагогом залишалась і донині. У 2000 році Лідії Василівні запропонували очолити щойно створену Асоціацію ветеранів педагогічної праці. Асоціація об’єднала колишніх учителів, які знаходяться на заслуженому відпочинку, іноді перебувають в скрутному становищі – і матеріальному, і моральному. Лідія Василівна старалася для них : за допомогою спонсорів і при підтримці міської влади організовувала святкові „вогники”, і мріяла відродити горде звання Учителя.

Багато років свого життя Обідіна Лідія Василівна віддала благородній справі навчання молодого покоління.

Те що створено Лідією Василівною, безмірно велике, щоб про нього забули ті, кому віддані її знання, тепло її великого серця.

Для неї кредом були слова І.Драга :

 

Нема тихішої роботи,

Ніж учительська.

Нема виснажливої роботи,

Де нерви паляться, мов хмиз сухий,

Де серце рветься в клекоті і чаді,

Але нема щасливішої долі,

Коли Людина з твоїх рук, Людино,

Іде у світ ,- на краплю світ людніє.

Переглядів: 29 | Додав: denis-admin | Теги: херсон, Обідіна, 90 років, школа 36 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: